Свій серед своїх — це спільний проект Real Stories Production та Програми Розвитку Організації Об’єднаних Націй в Україні, фінансово підтриманий Міністерством Закордонних Справ Данії.
ПРАВО ЖІНКИ
Лариса Денисенко — правозахисниця, адвокатиня, ведуча, письменниця
Потреба свободи – це щось, що вшито в людину зсередини. Внутрішнє відчуття, невід’ємне від самоусвідомлення. Але чомусь категорії «прав і свобод» люди не так часто співвідносять з буденним, наче ці поняття знаходяться у спеціальній шафі, звідки їх достають «за потреби». Причому до цієї шафи найчастіше воліють не лізти, бо розбиратися в цьому складно, і є уявлення що такими речами мають займатися спеціалісти – юристи, до прикладу, чи адвокати. Але це базові речі! Те що я роблю зараз спрямовано і на те, щоб категорії «прав і свобод» були звичними для людей, з дитинства. Я думаю, вже у 4 роки дитині можна пояснювати, що таке податки, чи чому виникає корупція. Це такі світоглядні теми.
У сфері роботи я частіше захищаю права жінок і дівчат. Не тому, що я проти захисту чоловіків і хлопчиків – так вже історично склалося, що жінки отримали права пізніше від чоловіків, і багато процесів не дуже до них лояльні. Найчастіше стереотипам піддаються саме жінки, а додайте до цього ще й мізогінний настрій в нашому соціумі – і стає зрозуміло, скільки сил і хоробрості потрібно жінкам, аби приймати себе.
Я не розумію, як хтось може засуджувати будь-кого за довжину волосся, спідниці й стосунків. У мене великі сумніви, що одна людина може диктувати іншій такі речі. Це й про особисті кордони, і також про права й свободи. Рада, що поступово ми рухаємося у сторону усвідомлення цього. Я часто їжджу закордон, і там жодного разу не чула коментарі на кшталт: «Чому ваша дитина так легко одягнута?», або «Чому ви розлучилися?». Я вже на кажу про право жінки виглядати так, як вона захоче й будувати стосунки з тими, з ким бажає, незалежно від очікувань батьків, держави, чи церкви. Я – феміністка. Фемінізм – це про право жінки бути такою людиною, якою вона себе відчуває. А коментарі від інших тут просто недоречні – для зразка поведінки у нас є норми етики, наші права й свободи і закон, який ці рамки окреслює. Так, закон не завжди буває справедливим, але тоді потрібно йти від своїх прав і взаємоповаги.
Часом порушником прав є не начальник, колега, друг, чи держава, а сама людина. Це відбувається через приниження себе. Коли людина забороняє собі навчатися, вдосконалюватися, мріяти. Коли не хоче відстоювати свою ідентичність – гендерну, етнічну, лінгвістичну – тому, що боїться осуду.
Але є і зворотній процес, коли ведеться внутрішня правозахисна діяльність. Коли людина долає свої страхи і вчиться захищати себе навіть на побутовому рівні. Найкращий інструмент для цього – знання своїх прав і свобод. Це те, чому я зараз приділяю уваги найбільше. Я думаю, світ стане значно кращим місцем, якщо люди сприйматимуть свої права і свободи як щось природне і невід’ємне, і до інших відноситимуться так само, пам’ятаючи й про їх права і свободи.
Якщо описати те чим я займаюсь, то це у трьох категоріях: людина – слово – право. І слово і право можуть як підсилити людину, так і знецінити. І слово і право увиразнюють звучання. Для мене це інструменти, яким я навчаю й інших також – щоб не було страху, щоб повага до іншого – у всіх значеннях Іншого – була звичною справою. Але не можливо це донести для всіх однаковими словами. Тому для дітей – пишу казки, з підлітками – зустрічаємося на тренінгах, з дорослими – дискутуємо через медіа.
Різними словами, через різну форму я повторюю один і той самий месседж: «Свобода – всередині, права – непорушні».
авторка: Оксана Грушанська
фото: Ксенія Кравцова, Влад Нечипоренко
