Свій серед своїх — це спільний проект Real Stories Production та Програми Розвитку Організації Об’єднаних Націй в Україні, фінансово підтриманий Міністерством Закордонних Справ Данії.
ВІДДАНІСТЬ НАРОДУ РОМІВ
Зола Кондур — правозахисниця, активістка, віце-президентка Ромського жіночого фонду «Чіріклі»; з 2018 року працює в Раді Європи
- Конституція України гарантує всім громадянам, незалежно від їхнього національного походження, рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення.
- В Україні немає достовірних та точних даних щодо ромської громади та умов її життя. За оцінками громадських організацій в Україні проживають вім 200 000 до 400 000 ромів. У той же час, ромську громаду можна вважаєти найбільш вразливою групою меншин в Україні.
- У 2020 році закінчує свою дію Національна ромська стратегія, яка мала створити належні умови для захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини.
«Якщо ви хочете зрозуміти рівень дотримання прав людини в певній країні, спитайте: “А як у вас тут живуть роми?”»
Я з традиційної ромської родини, але мої батьки завжди були досить прогресивні. Я здобула гарну освіту, з дитинства до моєї точки зору дослухалися.
Коли на початку 90-х було прийнято закон про громадські об’єднання, мій тато одразу зареєстрував одну з перших ромських ГО в Україні. Я тоді ще навчалася в університеті, але вже допомагала батьку друкувати документи, писати звернення, організовувати заходи.
Ми виборювали права ромів на якісну освіту, адекватне житло, роботу, соціально-медичні послуги, а також шукали шляхи протидії дискримінації. Сьогодні в Україні зареєстровано близько 120 ромських організацій, але жодна із зазначених вище проблем не є вирішеною до кінця.
2016 року в селі Лощинівка на Одещині сталася страшна трагедія: чоловік убив 8-річну дівчинку. Той чоловік виявився наполовину ромом, тому місцеві мешканці разом із сільською радою вирішили вигнати з села десяток ромських родин. Ці сім’ї втратили житло, зазнали жорстокого ставлення, і їхні діти ніколи не забудуть той жах та приниження. У 2018 році було скоєно два напади на ромські табори. Проте до сьогодні нікого не покарали. Десятки родин втратили житло, а держава і суспільство про це просто забули.
Ми проводимо тренінги з подолання стереотипів і негативного ставлення до ромів для вчителів, лікарів, поліцейських, соціальних працівників та журналістів. Наприклад, важливо знати, що в ромів може бути два імені. Перше — використовується в громаді, а друге — в паспорті. Часто через це бувають конфлікти, соціальні працівники або поліцейські кажуть: «Він мене обманув, сказав, що його звати Вася, а у документах він , наприклад, Петя». Але це не обман, у людини два імені – і це абсолютно нормально для ромів.
Важливо розуміти, що ромські традиції сформувалися у часи кочового життя. Тоді була велика дитяча смертність: якщо з десяти дітей залишалося троє або двоє — це було великим щастям. Тому як раніше, так і зараз у ромів прийнято народжувати багато дітей.
Тоді ж сформувалася традиція вінчання, і до сьогодні у традиційній ромській родині не вважають за потрібне реєструвати шлюб, але обов’язково проводять стародавній обряд перед Богом.
У багатьох ромських дітей немає свідоцтв про народження, тому що у батьків немає паспортів. А без документів не приймають у садочок або школу, не кладуть у лікарню, не беруть на роботу і так далі. Є ромські юридичні центри, які надають консультації. Є механізм отримання паспорту, але це складний процес, який може займати до двох років, ми працюємо над його спрощенням.
У нас є система медіаторів, вони як місточок між державними установами і ромськими родинами та громадами. Медіатори допомагають збирати документи, писати заяви. Буває, що оператори «швидкої» ігнорують дзвінки з ромських таборів, тоді люди телефонують медіатору, який добивається надання невідкладної медичної допомоги, іноді для цього треба зв’язуватися з міністерством.
Ми боремося за рівний доступ до якісної освіти для всіх дітей. Проводимо тренінги для вчителів, щоб подолати стереотипне негативне ставлення до ромських дітей, працюємо з ромськими родинами, пояснюємо важливість навчання для їхніх дітей.Часто ромські діти не ходять у дитячі садочки, тому в школі відстають від однолітків. Учителям складніше з ними, інші батьки не хочуть, щоб у класі з їхніми дітьми були роми. Але ж абсурдно спочатку виганяти ромських дітей зі шкіл, а потім жалітися, що вони неосвічені.
І навпаки, часто успішні роми приховують свою національність, щоб уникнути упередженого ставлення. Я знаю такого хлопчика, студента університету Шевченка. Лише на останніх курсах він почав відвідувати наші заходи і тоді розповів своїм однокурсникам, що він — ром.
Я розумію гнів людей, у яких щось украли на вулиці. Я розумію, що вони дуже зляться, все життя пам’ятають про той випадок. Справді, є такі люди, які займаються такими речами, ми не можемо цього не визнавати. Я сама щоразу, коли їду в метро, постійно дивлюся за своєю сумкою, бо знаю, що в метро «працює» багато таких людей. І якщо ви подивитеся, то в метро не «працюють» роми, це люди інших національностей, на яких ти ніколи не подумаєш.
Мені б хотілося, щоб люди розуміли, що роми просто більш помітні на вулиці. Так, є роми, які займаються й цим. Але по-перше, не можна казати, що це лише роми. По-друге, треба розуміти, чому вони це роблять? Часто у них немає іншого виходу. Їх не беруть на роботу, в них немає освіти, вони не вміють жити по-іншому. Я вважаю, саме з цими проблемами потрібно працювати.
Згідно з нашим опитуванням, лише 37% ромів мають офіційну роботу.
Це дуже важливо: дати людям шанс, показати, що можна заробляти по-іншому. Це не завжди виходить, але ми не кидаємо пробувати. Сім років тому мене попросили взяти на роботу ромську жінку, яка відбула термін у тюрмі за крадіжки. Вона до сьогодні працює з нами: вона надзвичайно віддана своїй справі і каже, що за ці роки змінився світогляд її родини, бо вони ніколи не розуміли і не знали, не вірили, що зможуть заробляти кошти чесно.
Наша велика мета — повноцінне включення ромів у всі рівні життя країни. Для цього не достатньо політичної волі, потрібне фундаментальне розуміння та прийняття цінності прав людини у суспільстві. Це довгий шлях. Але є успішні приклади інших країн, наприклад, у Фінляндії ромська мова визнана однією з офіційних.
Окреме питання – традиційні ранні шлюби. Дівчат видають заміж у 13-15 років, і часто після цього вони кидають школу. У нас є програми для дівчат, ми робимо все, щоб переконати їх навчатися далі.
У 2004 році моя мама заснувала ромський жіночий фонд «Чіріклі», щоб відстоювати права всіх ромських жінок. Сьогодні дедалі більше дівчат здобувають вищу освіту, представляють інтереси своїх громад, працюють на керівних позиціях.
Усіх ромів об’єднує цінність своєї родини. Для нас сім’я — це найважливіше. Потім культ дітей, дорослих людей та взагалі відданість своєму народу. Моє улюблене свято — Різдво, тому що вся родина збирається разом. Ми живемо у різних містах України, і це свято — привід нарешті поставити на паузу всі справи (я кажу «поставити на паузу», тому що завершити їх усе одно неможливо) і зустрітися. До того ж це день народження мами, тому подвійно особливий день. Ми не втрачаємо зв’язок, телефонуємо одне одному щодня, навіть створили спільний чат «Family» у месенджері, і там щодня — по сотні повідомлень. У ромів родина — це найбільша цінність, тому підтримувати зв’язок, цікавитися життям одне одного і допомагати — це обов’язкове завдання на кожен день.
Я можу боротися за права людини, за права жінок, виходити на марші рівності і водночас залишатися відданою мамою, дружиною, ромкою. Я не бачу тут жодного дисонансу, це абсолютно гармонійні речі, які можна поєднувати.
авторка: Катя Варапай
фото: Ксенія Кравцова, Влад Нечипоренко
