Муміне Салієва, дружина політв’язня Сейрана Салієва, координаторка організації «Кримське дитинство», активістка «Кримської солідарності».  І ОДНОГО ДНЯ МИ ПОБАЧИЛИ “ЗЕЛЕНИХ ЧОЛОВІЧКІВ” З самого початку російської окупації півострова силовики проводять масові обшуки в будинках кримськотатарського народу. За ці сім років зафіксовано 233 переслідування у кримінальних справах, більшість з них стосується саме кримських татар.  Муміне Салієва розповідає про […]

Щодня в Туреччині вбивають щонайменше 4 жінок. Еміне подорожує Туреччиною, щоб зустрітися із сім’ями загиблих жінок, фотографує їхні історії та місця, де їх вбили. Запам’ятати їхні імена та вимагати справедливості – Еміне впевнена, що це наша відповідальність – не забувати жертв феміциду.

Бачити ж можна не лише очима. Хоча звикли у слово “бачити” вкладати лише здатність бачити видиме. Але я ж теж бачу. Бачу, коли людина – усміхається в розмові чи коли чимось засмучена, бачу, хто з друзів поруч – переплітаються сотні факторів: і слух, і нюх, і інші відчуття, яким навіть немає назви.

Я відвідую жіночу колонію щонайменше раз на місяць, спілкуюся з жінками, вони діляться своїми проблемами, потребами. Проводжу тренінги, правові консультації. Спілкуюся не тільки з жінками, які відбувають покарання, а й із самим персоналом. Зараз процес гуманізації у цій сфері все ще триває, але я рада, що бачу зміни на краще.

Дочка сприймає мене і як тата, і як Настю. Може і на ім’я мене називати, особливо коли ми проводимо разом кілька днів, вона чує, як до мене звертаються інші, як ставляться. Хочу, щоб у майбутньому вона все про мене знала і хотіла проводити час зі мною. Щоб могла розповідати іншим про мене як про щасливу, успішну жінку — і не соромилась цього. Щоб й інші в її оточенні могли це зрозуміти, сприйняти спокійно. На щастя, я думаю, що ми йдемо до такого суспільства, де люди здатні поважати вибір інших, зокрема коли він стосується і статі.

У сфері роботи я частіше захищаю права жінок і дівчат. Не тому, що я проти захисту чоловіків і хлопчиків – так вже історично склалося, що жінки отримали права пізніше від чоловіків, і багато процесів не дуже до них лояльні. Найчастіше стереотипам піддаються саме жінки, а додайте до цього ще й мізогінний настрій в нашому соціумі – і стає зрозуміло, скільки сил і хоробрості потрібно жінкам, аби приймати себе.

«Кажуть, “ми всі від інвалідності на відстані однієї аварії”. Це те, що сталося зі мною. Я з Євпаторії, все життя жив коло моря, а у 19 років невдало стрибнув з пірса. Це тепер я знаю, що в таких випадках треба покласти людину на землю та викликати “швидку”. В жодному разі не рухати і не саджати. А тоді, у 2007-му, друзі витягли мене з води, посадили в машину та повезли до лікарні»

Безхатченки живуть із постійним відчуттям небезпеки. В їхньому світі — всі проти всіх і всі проти них. І коли їм пропонують допомогу, а особливо житло — це досить складно прийняти. За їхніми мірками, це величезні гроші. Їм складно повірити, що від них не хотітимуть нічого натомість.

Спочатку ми просто зробили «гарячу лінію» для людей зі сходу. Тільки переїхали у Київ, купили сім-картки, написали пост у соцмережах, що допомагаємо з питаннями виїзду і поселення. Нам телефонували зі Львова, Тернополя, Харкова: казали, що в них є житло і вони готові прийняти людей з непідконтрольних територій. Також з Луганська, з Донецької області: просили допомогти з переїздом. І так ми працювали — залежно від запитів, які постійно змінювалися. Спочатку до нас зверталися з питань житла, безпечного виїзду, а потім почалися юридичні питання. Наприклад, як вивезти дитину без згоди батька, як що той приєднався до до збройних груп так званої «ЛДНР» .

Мій батько був бароном і захищав ромів. Якщо ставалася якась проблема, приходили до нього: він і адвокатів наймав, і оплачував юристів.

Ми боремося за рівний доступ до якісної освіти для всіх дітей. Проводимо тренінги для вчителів, щоб подолати стереотипне негативне ставлення до ромських дітей, працюємо з ромськими родинами, пояснюємо важливість навчання для їхніх дітей.Часто ромські діти не ходять у дитячі садочки, тому в школі відстають від однолітків. Учителям складніше з ними, інші батьки не хочуть, щоб у класі з їхніми дітьми були роми. Але ж абсурдно спочатку виганяти ромських дітей зі шкіл, а потім жалітися, що вони неосвічені.

Усі діти люблять ігри, конкурси, майстер-класи, дискотеки. Але для дітей, а особливо для підлітків з комплексними порушеннями майже немає освітніх і розважальних закладів. Три роки тому ми організували літній денний Космотабір для дітей з будь-якими діагнозами і без них.